Після того як у 988 року відбулося Хрещення Русі та офіційною релігією стало християнство, язичництво було майже витіснено.

від ꙗ҆зы́к «народ», що є калькою з др.-грец. ἔθνος) — прийнятий у християнському богослов'ї та в історичній літературі термін, що позначає традиційні та нехристиянські релігії. У вужчому сенсі язичництво — політеїстичні релігії.

Суть язичництва над багатобожії, а жорсткому поділі людей на «гідних» і «негідних», на панів і рабів. Сутність язичництва у нерівності, у рабстві, яке вона встановлює для людей. Багатобожжя є лише однією з ознак язичництва.