Знак інтеграла (∫) використовується для позначення інтегралу математики. Вперше він був використаний німецьким математиком та одним із засновників диференціального та інтегрального обчислень Лейбніцем наприкінці XVII століття.. Символ «∫» утворився з літери ſ («довга s»; від лат. ſumma (summa) – сума).

Суворе визначення інтеграла для випадку безперервних функцій сформульовано Коші 1823 року, а довільних функцій — Ріманом 1853 року. Визначення інтеграла в сенсі Лебега вперше дано Лебегом в 1902 (для випадку функції однієї змінної і міри Лебега).

За допомогою інтегрування знаходять енергію, роботу, тиск, масу, електричний заряд та багато інших величин.

Термін інтеграл придумав Я. Бернуллі в 1690 м. Найімовірніше, воно походить від латинського слова «integero», яке в перекладі означає «наводити в колишній стан, відновлювати», адже операція інтегрування немов «відновлює» функцію, з якої шляхом диференціювання отримано підінтегральну функцію.