«Станційний доглядач» — повість Олександра Сергійовича Пушкіна з циклу «Повість покійного Івана Петровича Бєлкіна», закінчена 14 вересня 1830 року та видана у 1831 році.

Дія розгортається у двох протипоставлених один одному місцях: на станції, де живе Дуня з батьком до приїзду Мінського, та у блискучому Санкт-Петербурзі, куди хитрий офіцер відвозить дівчину.

Побачивши батька, Дуня зомліла, а Мінський вигнав старого. Вирін повернувся на станцію і став жити, не знаючи нічого про долю дочки і переживаючи, що складеться вона так само, як доля багатьох молодих дурниць. Ще через якийсь час оповідач знову повернувся на станцію і виявив, що доглядач спився і помер.

У "Станційному доглядачевіавтор розмірковує про незавидне становище доглядачів, на яких мандрівники зривають поганий настрій Він розповідає історію доглядача Вирина, яка мала прекрасну доньку Дуню, яка дуже допомагає йому в роботі і викликає симпатію у всіх, хто проїжджає.